Литвинівка — село, центр сільської ради. Розташоване за 3 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Жашків за 2 км від автотраси Київ — Одеса.
Понад 300 років тому на території села з’явилися перші поселенці. Зі слів старожилів першим тут поселився громадянин Литвин, від чого й назва — Литвинівка. Тривалий час тут було три хати, навколо яких простягався дубовий ліс. Перші відомості про село сягають XVІІІ ст. У книзі “Сказаніє о населенных местностях Киевской губернии” історик Леонтій Похилевич зазначив: “Литвиновка — село при вершинах ручая Сороки в Сорокотяге в торг впадающего, в 3-х верстах от Жашкова. Жителей обоего пола 377, из коих 33 римско-католической шляхты и 4 еврея, земля 1603 десятины…”. Спочатку село належало пану Францішеку Анатолію Ледуховському, згодом пану Рожнатовському. Після скасування кріпосного права пан поділив землю між двома синами і зятем, які через деякий час землю розпродали.
До революції велика кількість землі належала заможним селянам — куркулям. Куркулі Ференц, Андрущенко, Верхолат, Пелих, Дозіцький, Слухай мали землі до 100 десятин кожен. У своїх господарствах вони мали наймитів, крім яких землю також обробляли бідні селяни. Праця на куркульському полі розпочиналася до схід сонця і закінчувалася пізно ввечері. Платили наймитам і селянам за роботу дуже низьку плату. А ще часто селяни брали в борг у куркулів на відробіток хліб, солому, оскільки свого хліба селянам вистачало лише до Різдва. Відтак селянин змушений був повністю віддавати свою працю куркулям.
Культурним центром села була православна церква (нині на цьому місці шкільний стадіон), якій належало 40 десятин землі, що теж обробляли селяни.
Важким було життя селян до революції.
Письменними були лише Корній Тихоблаженко та Микита Кандалей. В 1915 р. у село скеровано першого вчителя, який навчав дітей різного віку і з різним рівнем підготовки в одній кімнаті. Дітей навчали читати і писати, основною дисципліною був Закон Божий. Лише один виходець із села здобув освіту вчителя — Кандалей Микита Іванович.
Після Жовтневої соціалістичної революції життя в селі почало змінюватися. У 1918 р. організовано комітет незалежних селян, до складу якого входили Вініцький Степан, Олішевський Юстим, Лівандовський Василь, Знаємський Євген, Матюк Микола.
Члени комітету відбирали зайву землю в куркулів і ділили між селянами. Куркулі намагалися не допустити селян до землі.
Німці побували і в Литвинівці. Вони разом з куркулями відбирали в селян наділену землю, переслідували членів КНС, активістів радянської влади.
В Україні у боротьбі проти німців створювалися партизанські загони, Червона армія надавала допомогу повстанцям. Під об’єднаними ударами Червоної армії, повсталих українських робітників і селян тікали армії німецьких інтервентів та Директорії. У 1919 р. в Україні відновлено радянську владу.
КНС відновив свою роботу. Землю у куркулів відібрано й поділено між безземельними та малоземельними селянами. Головою Жашківського ревкому був житель с. Литвинівка Станецький Іван Пилипович. Взимку 1920 р. куркулі підіслали вбивцю, який застрелив його через вікно у власному будинку. Першим головою Литвинівської сільської ради був Паламарчук Давид, потім Мазорук Павло. Упродовж 1925-1931 рр. головою сільської ради працював Олішевський Юстим Онисимович.
У 1929 р. в період колективізації утворилося три колгоспи — ім. Чубаря, “Пролетарі”, ім. Леніна, які в 1932 р. об’єднано в колгосп “Більшовик”, який функціонував на території села до 1974 р., відколи був приєднаний до колгоспу ім. Щорса, та відновив свою діяльність знову в 1988 р. внаслідок поділу колгоспу ім. Щорса. В 1936 р. колгосп “Більшовик” мав три ферми (МТФ, свиноферму, вівцеферму), налічувалося 5 тракторів, 3 автомашини. За архівними даними першими жінками-трактористками були Матюк Килина, Строяніська Параска, Знаємська Олександра, Сергійчук Ганна Сафонівна, Сергійчук Ганна Макарівна, Ясінська Анастасія, Колійчук Анастасія та ін.
Село було захоплене фашистськими військами в липні 1941 р. У боях Великої Вітчизняної війни загинуло 104 жителі села. 72 особи за мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями. 29 осіб насильно вивезено на каторжні роботи в Німеччину.
За визволення села загинули Лісенковський, Мотаєв, Смик і Тарасенко. Село звільнено військами І Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна 6 січня 1944 р.
За відбудову села, господарства взялися всі — збирали по жменях зерно, зводили з дому коней та корів, зносили сільськогосподарський інвентар.
У 1957 р. колгосп “Більшовик” використовував 1753,5 га ріллі, вироблено сільськогосподарської продукції МТФ на 560 голів, зокрема 180 корів, на свинофермі — 700 голів, вівцефермі — 650 голів, конефермі — 100 голів, птахофермі — на 2000 голів дорослої птиці, 9 тракторів, 4 автомашини, 6 комбайнів.
Активну участь у відбудові колгоспу брали Олішевський Устим, Підпалок Григорій, Марущак Ольга, Яровенко Ольга, Марущак Петро та інші колгоспники.
На сьогодні заслуговують на шану та повагу трудівники полів, ветерани колгоспу О.І. Завертаний, Я.М. Половінський, О.Г. Куманський, Л.С. Підгаєцька, М.О. Осадча, П.Н. Підгаєцький та ін. Нині власниками землі є 469 осіб.
У 1963 р. с. Литвинівка повністю електрифіковано.
До революції центром культурно-освітнього життя села була православна церква, яка мала в будинку попа Похілевича одну класну кімнату. В 1923 р. відкрито трирічну школу, а в 1927 р. — чотирирічну. Старше населення відвідувало хату-читальню.
У 1968 р. відкрито загальноосвітню школу, де на сьогодні навчається 98 учнів. Дитячий садок на 50 місць введено в дію в 1966 р.
В 1977 р. збудовано магазин.
Обеліск Слави відкрито 9 травня 1958 р.
Уродженцем села є П.П. Білецький — відомий мовознавець, доктор філологічних наук.
На сьогодні в с. Литвинівка налічується 372 двори, де проживає 753 особи.
слон