Село Соколівка

Соколівка – село, центр сільської ради. Розташоване обабіч автотраси Київ – Одеса, за 25 км на південь від районного центру та залізничної станції “Жашків”.
Соколівка – одне із найстаровинніших сіл в окрузі.

За переказами, село засновано сотником Соколом, який деякий час керував загоном козаків, що охороняли маєтки польського магната. Після того як сотник відмовився брати участь у каральних акціях проти кріпаків, які бунтували, над ним нависла загроза жорсткої розправи. Селяни збунтувалися визволили Сокола з-під арешту і він очолив повстання. День і ніч палали панські маєтки, та повстання зазнало поразки, і тоді найактивніші на чолі із сотником Соколом, не чекаючи покарань, щоб зберегти життя своє та своїх близьких вирушили на північ у литовські землі. Їхали непротореними шляхами, манівцями, ярами. І ось, нарешті, одного весняного дня біля теперішнього урочища Тополя на високому горбі з’явилися люди. Це були наші предки – засновники села Соколівка. Кілька років продовжувалась важка і виснажлива праця. Поступово життя налагоджувалося і входило в звичайне буденне русло. Назріла необхідність назвати поселення і в знак пошани до свого беззмінного ватажка за селом закріпилась назва Соколове. Перше поселення одного спекотного літа знищив пожар і прийшлося перебиратися на нове місце – над великою долиною, дно якої нині покрили води Соколівського ставу. Тепер хати будували на березі річки поодаль одну від другої, щоб вже при пожарі могла згоріти лише одна-дві хати. Здавалося, що вже ніколи не повернеться панська сваволя, не знали поселенці, що неозорі поля і все навкруги – також панське та належить литовському магнатові. Із згодом він поцікавиться хто поселився на його землі. Деякі відомості про село Соколівку знайдені в центральному архіві України. З купчого документу датованого 1540 роком, випливає, що троє сіл – Соколівка, Вороне, Іваньки – переходять у користування від одного землевласника до іншого. Це найрання документальна згадка про поселення Соколове.

Село розташоване на перетині стародавніх шляхів. Через ці місця проходив прадавній перевитий шлях з Києва до Дунаю. По ньому водили на Візантію свої бойові дружини Київські князі. Тут перетинався соляний шлях з Києва до Карпат. Пізніше проходив шлях, що вів на лівий берег Дніпра, та чорний шлях, яким кілька століть робили набіги на Україну орди татар і турок. Пізніше із сторони Монастирища на Умань проходив Чумацький шлях. А в період визвольних війн та селянських повстань це був Уманський шлях, яким ходили із своїми полками Кріштоф Косинський та Северин Наливайко.

З архівних даних відомо, що в Соколівці у 1768 р. об’єдналися повстанські загони Залізняка з козаками Уманського надвірного полку під керівництвом сотника Івана Ґонти. Звідціль після перегрупування гайдамаки вирушили на штурм Уманської кріпості. Тепер це впорядкована дорога з твердим покриттям Санкт-Петербург – Київ – Одеса.

Розкинулося село на високому і крутому горбі правого берега звивистої і повноводної річки Конелки. Води її, ввірвавшись у котловину із заплав Конельського болота, перед селом розливаються у великий, понад 200 гектарів, став. Середину його, мов царська корона, вінчає красень Осадчий острів, порослий високими вербами та осокорами. Село височить над ставком, охвативши його півколом від Гончарівки і аж до греблі. За греблею став охвачує Юстінград. Обширні володіння села розкинулись у мальовничій місцевості, порізаній глибокими ярами та розлогими долинами.

Дев’ятого жовтня 1784 р. поміщиком С. Потоцьким на честь біблійного свята апостола Івана Богослова був закладений перший камінь у підвалини будівництва цегляної церкви. Будувалась вона замість дерев’яної, що ненароком згоріла на початку червня 1768 р., під час пограбування й пожежі єврейського містечка гайдамаками М. Залізняка. На той час містечко та село злились в одне ціле і вогонь легко перекинувся на церкву та будівлі селян. У відомостях за 1795 р. значиться, що графу Потоцькому належало 1514 селян. До 1830 р. село належало графу Олександру Потоцькому, сину Степана Потоцького, а з 1830 р. стало казенним і включено до військових поселень. Містечко Юстінград, яке нині об’єднане з Соколівкою, раніше називалось Загайпіль і належало панові Петру Підгорському. Після переведення с. Соколівка у військове відомство, євреї перебралися в Загайпіль, чим приумножили число жителів цього раніше невеликого села. За даними архіву, в 1900 р. с. Соколівка налічувало 517 дворів, в яких проживало 2484 жителі. У селі була одна православна церква, часовня, церковноприходська школа, водяний млин, три кузні, хлібний магазин.

В Юстінграді налічувалося 379 дворів, в яких проживало 2994 жителі. У містечку було п’ять єврейських молитовних хат, школа грамоти, аптека, десять кузні, два постоялих двори. Головне заняття жителів – землеробство. Пройшли роки, жителі села пережили революцію, колективізацію, Велику вітчизняну війну. Село відбудувалося, зростала родючість полів, з’явився потужний тваринницький комплекс, запрацювали новий млин, крупорушка, олійня, хлібопекарня, ковбасний цех. Змінилося і обличчя села, люди споруджували нове сучасне житло, вулиці вкрилися асфальтом, до селянських осель підвели газ, воду, збудовано нову школу, дитячий садок.

Не обминули село і роки перебудови та реформи в сільському господарстві. Та все ж господарство ще тримається вкупі, землі обробляються і засіваються ПОП “Соколівка”, селяни отримують орендну плату за використання їхніх земельних та майнових паїв.

На 1 січня 2006 р. в с. Соколівка (разом із Юстінградом) налічується 607 дворів, в яких проживає 1207 осіб. У селі є православна церква, церква християн-баптистів, ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, медична амбулаторія, аптека, ощадбанк, млин, олійня, крупорушка, шість магазинів, два кафе-бари, ковбасний цех. У 2002 р. розпочато будівництво нової церкви, та за браком коштів так і не завершено.

Під час Великої Вітчизняної війни 468 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів, з них 175 полягли смертю хоробрих, 133 відзначено урядовими нагородами. У селі встановлено 2 пам’ятники загиблим воїнам-визволителям та обеліск Слави.

У селі серед видатних людей народилися: Г.М. Бразильський – генерал-хорунжий Армії УНР, журналіст М.Ф. Крамар, поет А.Г. Сазанський.

М.Ф. Суровський

Написати коментар