Село Тинівка

Тинівка — село, центр сільської ради, розташоване за 25 км від районного центру та залізничної станції Жашків. Населення — 1515 осіб, дворів — 808.

У Тинівці працюють загальноосвітня школа I-III ступенів, Будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, філія зв’язку, філія ВОБ, АТС на 35 абонентів, РТВ.Тинівка. Ніхто не забутий, ніщо незабуте в память односельчанам, загинувшим в боях за свободу і незалежність батьківщини 1917-1941-1945р

Історія заснування с. Тинівки припадає на 1560-1600 роки. Є два твердження про походження назви села Тинівка. У першому твердженні говориться про те, що назва села походить від прізвища графа Тинівського, який володів цим селом і його землями. Друга версія вказує, що село було огороджене високим тином та обнесене глибоким ровом, і від того пішла така назва. До поселення графа Тинівського село мало назву Краснопілка і відносилося до Київської губернії.

У далеку давнину на село часто нападали татари, які раптовою навалою грабували і вбивали селян.

Землі навколо села і тепер називаються Голіндерня, Поди, Земство. Село ділиться за своїми назвами на чотири частини. Одна частина називається Горошинівка (є відомості, що там вперше поселився Горошина). Друга частина називається Чаплинка (вперше на цім місці поселився Чаплинський).

Є територія, яка називається Новоселиця. Тут село добудовувалось у найпізній період. Четверта частина села називається Круглим током. Це місце раніше займали панські токи.

Школи в селі не було. До 1917 р. грамотних було лише 8 відсотків населення. Перша дерев’яна церква збудована у 1776 р., а п’ятикупольна церква збудована у 1833 р.

До революції населення не одержувало медичної допомоги, “лікували” тільки знахарки.

До Жовтневої соціалістичної революції в селі не було жодного культурного закладу — школи, клубу, лікарні чи бібліотеки. У вільну годину молодь відпочивала на вечорницях, або це називали досвітками. Жінки шили та вишивали. Жіночі сорочки з білого полотна вишивалися квітками від коміра до чохла. Спідниці шили довгі, у 8-9 пілок. Деякі жінки носили запаски, які підв’язувались червоним поясом. На шиї – обов’язково хрестик, намисто. Чоловіки носили широкі штани, підв’язані зеленим або червоним поясом. Замість гудзиків прив’язували нитками дерев’яні палички. У селі працював базар, було багато крамниць, які належали панам і де торгували євреї.

Тинівка. Трактористкам-колгоспницям

До 1917 р. в селі існувала лише церковноприходська школа, де працював один вчитель, який вів підготовчий клас. З 1918 р. додатково було відкрито однокласне училище на чотири групи, там працювали 4 вчителі. У 1919 р. відкрито початкову школу, а у 1927 р. – семирічну. До Вітчизняної війни працювала середня школа, яка через війну так і не встигла випустити перших своїх учнів.

У 1920 р. створено комітет бідноти, головою якого обрано Поліщука Федора Костянтиновича. Комітет працював до 1923 р.

Тинівка. Пам'ятник жертвам голодомору 1932-1933 роківУ 1930 р. в селі закінчилася коллективізація. З’явились трактори, сільськогосподарські машини, кінний завод, тваринницькі ферми, пошта, споживча кооперація, млин і олійня. З 1932 р. організовано колгосп імені Леніна. До складу правління входили: Гарбар Іван, Присяжнюк Кирило, Хом’як Іван, Хазанович Шльома, Лавренюк Мартин, Мирогородська Параска Сергіївна.

У роки Вітчизняної війни село, будучи тимчасово окупованим німецькими фашистами, понесло багато матеріальних збитків і людських жертв. Мобілізовано в Радянську армію було 600 чоловік, з них не повернулося з війни – 216. Нагороджено орденами і медалями 205 воїнів. Вивезено у рабство до Німеччини 200 осіб молоді, не повернулося – 60. Село було звільнено від фашистських окупантів 27 лютого 1944 р.

Фашистські загарбники майже повністю зруйнували село, перетворили його з квітучого красивого села в попелище та руїни.

Та завдяки самовідданій праці людей дуже скоро село стало невпізнанним: відбудовано школу, дільничну лікарню, сільський Будинок культури.

У селі встановлено 2 пам’ятники воїнам, які загинули, визволяючи село від німецько-фашистських загарбників; пам’ятник партизанам, що загинули у 1918 р.; пам’ятник трудової Слави першим жінкам-трактористкам села; обеліск Слави воїнам-односельцям, що загинули в боротьбі з гітлерівцями.

Коментарі — 8

  1. Можливо потрібно дещо змінити риторику стосовно “великої жовтневої”…

    1. вибачаюсь, відволікли від відповіді, дебилний інтернет не встигає за змінами – тормозить! думаю що згодом риторика відносно усіх фактів зміниться! слава Україні!

  2. З 1990 року не був в Тинівці…Гарне село.Жили якраз навпроти трактора.Дід Купріян,-можливо хтось пам’ятає із старших поколінь???Всім привіт!

    1. Дід Купріян мій родич якого я чудово знав бо я народився і виріс в Тинівці. Людей Тинівчае я поважаю, люблю. Щастя і здоровя їм на все життя. Моя дружина Шкільнюк Світлана Григорівна також Тинвчанка.
      Іван Михайлович Сирота.

  3. Тинівка дуже красиве, чудове село в якому проживають удові, дружні люди. Дай бог їм здоровя та щастя. Тинівчани скидайте в інтерней на цей сайт фотографі нашого села і наших селян. Я також щасливий що народився і виріс в с. Тинівка.
    Сирота Іван.

Написати коментар