Село Житники

Житники — село, центр сільської ради. Розташоване біля витоку невеличкої річки Вільшанки (притока Гірського Тікичу), за 8 км від районного центру та залізничної станції Жашків, за 5 км від автотраси Київ — Одеса.

Кількість населення — 901 особа, в т.ч. 385 чоловіків та 516 жінок. Дворів — 456.

Село ЖитникиСело відоме з початку XVIII ст.

“Житники, село при вершине ручья Ольшанки, впадающего в горский Тикичь в селе Бузовке. Жителей обоего пола: православных 979, римских католиков 20, евреев 15.

По преданию, до руин село называлось Росоше, и жители, в следствие нашествия Татарского, удалились для безопасности ближе к Тетиеву, где основали село Росошки. По руинах жители вновь населенные, принадлежали к Тетиевщине, до тех пор, пока Людвика Ледуховская не продала их, в конце прошлого века, Марковскому, от коего по наследству село досталось Якову Ястремському, который, покупая Пугачевку, продал половину Житник Гуляницким, а другую отдал в приданное своей дочери Максемилии при выдаче замуж за Котовича (Шуляки).

Часть Гуляницких в разное время и по разным случаям раздроблена на пять частей, так что ныне жители, или по нынешнему: их земли принадлежали следующим владельцам: Максиму Котовичу — 738 дес. земли, Михаилу Гуляницкому — 273, Адаму Веккеру — 410, Регине Юрьевич — 573, Елене Жерицкой — 229, приходской церкви — 35.

Церковь во имя Архистратига Михаила, деревяная, 6-го класса; земли имеет, кроме вышепоказанных, 35 десятин, хутор, оспари-ваемый Глинским; построена 1744 года.”

Перед Жовтневою революцією в нашому селі Житники мешкали такі пани, як: Баша (від нього пішла назва Башовий лісок, який існує і сьогодні), Жураківський, Єрик, Чайковський, Бегерський, Міщинський.

У 1918 р. пани втекли за кордон, а їхні маєтки були використані під Будинок культури, дитячий садок-притулок, школу, контору, птахоферму.

Зі слів односельчан, син пана Ветерського пізніше навідувався в село.

У центрі Житників стояла дерев’яна церква із золотим куполом та хрестами, а недалеко від неї жив піп, тому ту вулицю селяни називають Попівка. Під час колективізації церкву було знищено.

Перше господарство села мало назву “РУХ”, потім “Нове життя”. Після смерті Куйбишева називалось колгосп Куйбишева, після реформування – КСП “Житники”, а ще пізніше – СТОВ “Житники”.

Серед знаних селян Житників потрібно відзначити Радованова Богдана Петровича, який за національністю був сербом. Спочатку він потрипив у с. Вільшанки в полон під час Першої світової війни, працював у місцевому господарстві, там він познайомився з Ганною Федорівною, яка згодом стала його дружиною. Це була добра людина, вправний хазяїн, якого поважали в селі, тому незабаром його було обрано головою місцевого господарства.

Під час голодомору 1933 року люди в Житниках помирали від голоду. За спогадами старожилів, їх померло близько 980 осіб. А в с.Вільшанці, де головував Радованов, було зерно. Житницькі люди ходили в с. Вільшанку міняти свої пожитки на хліб. У 1934 р. Богдана Петровича було арештовано. Подальша доля його невідома, та залишилася довідка про його реабілітацію посмертно. Старожили села до цієї пори пам’ятають про його добрі справи. В селі залишилося 3 доньки цього чоловіка: Радованова Ірина Богданівна, Радованова (нині Михайлик) Марія Богданівна, Радованова (нині Лапай) Параска Богданівна.

У с. Житники 9 квітня 1925 р. в родині сільського вчителя народилася поетеса Валентина Андріївна Гуртовенко (Марія Доля).

У захисті Вітчизни від німецько-фашистських загарбників брали участь 268 уродженців села, з них 132 полягли в боях, 103 нагороджені орденами і медалями. Серед них у період війни за проявлену мужність у боях було представлено до нагород: Осадчука Олександра Федоровича — орденом Червоної зірки, Крохмального Петра Юхимовича, Ченеля Миколу Олександровича — “За бойові заслуги” в роки війни, “За відвагу” — Котка Андрія Івановича.

Дрипу Єфрема Костянтиновича нагороджено орденом Червоної зірки при виконанні інтернаціонального обов’язку у Афганістані.

У післявоєнний період за високі показники в сільському господарстві удостоєні державними нагородами такі передовики:

  1. орденом Леніна – Гуравський Степан Іванович (у 1959 р. за підняття цілини), Калюжний Іван Мефодійович та птахівниця Таран Фросина Свиридонівна;
  2. орденом “Знак пошани” – агроном Коломієць Василь Григорович (1973 р.);
  3. орденом Трудової слави III ступеня – шофер Сонсенський Степан Михайлович (1982 р.).

У Житниках встановлено пам’ятники воїнам, які полягли у роки Великої Вітчизняної війни, а також пам’ятний знак жертвам голодомору.

У селі є загальноосвітня школа I-III ступенів, будинок культури на 500 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, а також відділення зв’язку, АТС на 40 абонентів, магазин, філія ВОБ.

Ю.В. Висунько

Інформація взята з порталу who-is-who.com.ua

Написати коментар