У Жашкові, особливо у його центральній частині, можна будь-якої миті провалитися крізь землю – на рівній гладенькій дорозі, у власному будинку, словом, будь-де. Кількість зруйнованих будівель і людей, які, на щастя, відбулися лише переляком, щороку зростає.
На офіційному рівні статистика «надзвичайних подій», на жаль, не ведеться. Цю роботу з власної ініціативи узяв на себе вчитель-пенсіонер Михайло Дейнеко. У спеціально заведеному зошиті він із 1996 року фіксує місця провалів на вулицях міста та занотовує розповіді очевидців. Читати їх спокійно не можна – що не запис, то нерозкрита таємниця.
1995 року після тривалих дощів раптово провалилася земля біля приміщення податкової інспекції. Візуальне обстеження виявило: на цьому місці перетинаються два підземні ходи – з півночі на південь та із заходу на схід. Яму засипали глиною (14 вантажівок), щебенем, а потім заасфальтували. Проте й зараз помітне осідання ґрунту.
Як правило, всі виявлені провалля господарі або організації міста негайно засипають землею, глиною, сміттям, щебенем. Мабуть, це – єдине правильне рішення. Та все ж закрадається смуток і нерозуміння. Чому ніхто й ніколи не спробував вивчити печерний феномен? Сміливці, які по драбинах, мотузках спускалися в підземні ходи, підтверджують: ширина печери не менше чотирьох метрів (могли розминутися дві підводи), висота – понад три метри, а склепіння овальне. Далеко вони не заходили, бо не вистачало кисню. Але й побаченого, було достатньо, щоб виявити знахідки: зітлілий віз, а біля нього – скелети коня і людини. В таємничих підземних коридорах побували десятки жашківчан. На свій страх і ризик, без будь-якого спеціального спорядження, зі свічкою або з ліхтарем, вони хто на десять, хто на п’ятдесят метрів просувалися у глиб ходів. Золота і срібла ніхто не знаходив, але речі, на які вони натрапляли, не менш цінні. Особливо для істориків та археологів. Це старовинні мечі, наконечники стріл, військове спорядження. На одній гладко виструганій глиняній стіні майстерно вигравіювано зображення воза з волами і чоловіка, який тримає коня за вуздечку. Ким і коли були викопані ці ходи-печери, яке їх призначення? Відповісти на ці запитання спробувала письменниця-жашківчанка Докія Гуменна у своїй автобіографічній книзі «Дар Євтодеї». Вона висловила цікаву гіпотезу: підземні ходи-печери Жашкова пов’язані із Дрижипільською битвою, яка відбулася в цих місцях узимку 1655 року.
Козаки Богдана Хмельницького і російські солдати потерпіли поразку. На Жашків на довгі роки лягла чорна мла татарського іга. Жителі, щоб їх не знищили або не забрали в полон, удень і вночі копали собі печери-схованки. Заслуговує на увагу й інша версія. Про те, що підземні ходи були складовою частиною оборонно-фортифікаційних споруд легендарного міста Торчеська, яке згадується в «Повісті временних літ».
Про ті далекі часи ми, на жаль, нічого не знаємо, зате про дореволюційний період Жашківських печер існує чимало переказів. І всі вони мають кримінальний присмак. У просторих підземних ходах знаходила собі притулок злодійська організація, яка тут переховувала вкрадених коней, а потім продавала їх на знаменитому Жашківському торговищі.
А Жашків славився кінською торговицею, рівної якої не було на всю губернію. Спритні ліверанти могли тобі твого ж таки коня й продати. Тому не дарма казали: «У Києві жінки не бери, а у Жашкові коня не купуй».
Чимало проблем виникає при містобудуванні, адже печери від поверхні ґрунту знаходяться на глибині 2 – 4 метрів.
Михайло Дейнеко взявся самотужки створювати картосхему Жашківських печер, бо через 10 – 20 років уже буде пізно – усе піде в небуття.
Валентина CIНИЦЬКА,
інженер з маркетингу Жашківського ЦПЗ №3
Черкаської дирекції Укрпошти