Село Червоний Кут

Червоний Кут — село, центр сільської ради. Розташоване за 24 км від районного центру та залізничної станції Жашків, у невеликій долині річки Гірський Тікич — притоки Синюхи.

Кількість населення — 1694 особи, дворів — 742.

Річка протікала не прямим шляхом, а робила круті повороти (вигини) або кути. Звідси і поселення одержало назву – Кутів; Червоний швидше не від слова “червоний”, а від українського слова “красний” (красен, красивий).

Існує село Червоний Кут понад 200 років. Ще збереглися між людьми перекази про набіги кримських татар на село, що відбувалися у першій половині XVIII ст. Уже тоді село нараховувало понад 300 дворів. Основні земельні масиви належали панам Плісецьким, поміщику Зданевичу. Досить заможним був і сільський піп Орловський.

Перед революцією в селі була 3-класна школа, де працював один учитель Мельник.

У час громадянської війни 1918-1920 pp. піп Орловський виїхав із села. Церковну відправу продовжував по 1932 р. інший піп -Богданович, якого в тому ж році арештували і вислали, а церкву розібрали.

Колишні власники земельних угідь с. Кути, с. Червоний Кут, с. Кислин – поміщики Дзевеновський, Радзиновський, Кондратецький, Матківський, П’ясецький – у 1895 р. надали прохання на ім’я царя Миколи II про будівництво цукрового заводу. На прохання була резолюція від 4 липня 1895 р. про будівництво Кислинського цукрового заводу. Був розроблений Статут товариства Кислинського цукрового заводу, який нині зберігається

у Державній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в м. Санкт-Петербург. У 1895 р. в Німеччині було закуплено устаткування і доставлено на станцію Поташ. Будівництво заводу обійшлося в 700 тис. карбованців золотом. В експлуатацію завод був пущений у 1897 р., а працювали в дві зміни близько 250 робітників. За добу виробляли близько 200 пудів цукру. Незабаром ці власники продали завод капіталісту Штільману, який збанкрутував і продав завод цукроводчику Манову Хацкелю. Після Жовтневої революції завод був перейменований на Березинський цукровий завод (від назви березового гаю). Під час громадянської війни він був зруйнований і протягом трьох років не діяв. Після відбудови завод був пущений в експлуатацію у 1920 р. і працював по 1998 р.

У 1922 р. на території колишньої панської економії утворився Червонокутський радгосп. У час колективізації було ліквідовано 12 куркульських господарств. Організаторами колгоспу виступали Купченко Ілько, Ковтун Андрій, Швиденко Яремей, Цехмейстер Лук’ян. Першим головою колгоспу був Загребельний Іван, першим головою сільської ради – Буханистий.

У 1934 р. школа із початкової перетворилася в семирічну. До Великої Вітчизняної війни вона випустила понад 150 учнів.

Під час Другої світової війни більше ніж 100 юнаків та дівчат було вивезено на каторжні роботи у Німеччину. 371 житель села брав участь у Великій Вітчизняній війні, з них 192 – нагороджені орденами та медалями, 176 полягли в боях з ворогом. У 1950 р. їм встановлено обеліск Слави.

На території села є загальноосвітня школа I-III ст., клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв’язку, філія Ощадбанку, 2 магазини, АТС на 149 абонентів, РТБ.