Село Сабадаш

Сабадаш — село, центр сільської ради. Розташоване за 20 км на південь від районного центру та залізничної станції Жашків, у низовині, утвореній річкою Гірський Тікич. З трьох боків мальовничі береги села омиваються її водами, тільки західна частина підвищена і сполучається із сусідніми населеними пунктами по суходолу.

На території Сабадаської сільської ради числиться 376 житлових дворів, в яких проживають 725 жителів.

Перша згадка про село Сабадаш припадає на 1640-1650 роки. Першими поселенцями були кріпаки-втікачі, що тікали від тяжкого гніту поміщиків.

Спочатку село, яке розкинулося в чагарникових зарослях, нараховувало 4-5 хат, серед яких жив ватажок Сабадин. Поступово село зростало і вже на 1750 р. нараховувало 40-50 хат.

Боячись турецьких і татарських нападів, жителі села будували свої хатини в чагарниках, подалі від дороги.

Довго жителям не прийшлося користуватися свободою. В кінці ХVІІІ ст. село потрапило під володіння генерала Болокопитева, який жив при царському дворі в Петербурзі, а землями, які йому належали, управляли пани Ястрежевський, а потім Бурковський.

Після скасування кріпосного права селяни одержали за великий викуп найгірші населені ділянки землі в кількості 736 десятин на 187 дворів, а панові залишилися найбільш родючі землі та угіддя в кількості 993 десятини. 1/3 жителів села зовсім не мала землі, а більша половина мешканців мала невеличкі клаптики. Ці селяни скоро попали в подвійну кабалу, їх експлуататорами були поміщики і заможні селяни. Найбільш заможним селянином був Йосип Лисянюк, який мав до 100 десятин землі та корчму.

Особливих селянських заворушень на території села не відбувалося. Але за переказами старих людей відомо, що багато селян з нашого села тікали в загін Кармелюка.

Тяжке життя селян-бідняків продовжувалося до Великої Жовтневої соціалістичної революції. В кінці 1919 р. був організований комітет незаможних селян, організатором якого був селянин-бідняк Ясінський Григор Герасимович.

Комітет відіграв велику роль у зміцненні Радянської влади на селі. Він розподілив панські землі між селянами за кількістю членів сім’ї, організував споживче товариство, яке займалося концентрацією посівних площ цукрових буряків для Жашківського цукрового заводу.

У село почали масово повертатися селяни, які раніше виїжджали на заробітки в інші країни. Життя селян помітно покращало. Збільшилася кількість хат, а також змінився і вигляд села. У цьому велику роль відіграла комсомольська організація, яка була утворена в 1922 р. під керівництвом учителя Пастушенка Профира Гурійовича. Першим секретарем комсомольської організації став Бачінський Петро Опанасович, а його першими помічниками були хлопці, які повернулися з армії, Микитюк Гнат Семенович та Коломієць Юхим Кіндратович.

Комсомольська організація на селі користувалася великим авторитетом, і її ряди швидко зростали. В 1926-1932 рр. нараховувалося до 90-100 осіб, ще більшу роботу проводила партійна організація, яка була утворена в 1928 р. Першими її членами були Ясінський Григор Герасимович, Пастушенко Профир Гурійович та Бачінський Петро Опанасович. На 1941 р. партійна організація складалася з 19 осіб.

Партійна та комсомольська організації зробили ряд перетворень на селі. Попівська хата, яка була найстарішою в селі, стала 4-річною школою, а будинок корчми був перетворений у сільський клуб, де зародився початок художньої самодіяльності.

Проте такий клуб не відповідав вимогам культурної роботи на селі, й у 1929 р. громадськість села винесла постанову про закриття церкви, а будівлю передали під сільський клуб.

У 1929 р. на території села було організовано два СОЗи. Керівниками цих господарств були комуністи Г.Г. Ясінський та С.Е. Бачінський. Пізніше СОЗи було об’єднано у колгосп імені Шевченка, який об’єднав і всі індивідуальні господарства. Очолив господарство Бачінський Самсін Єфремович. Колгосп у своєму користуванні з техніки спочатку мав лише два двигуни і дві молотарки.

За короткий час колгосп став одним із перших у районі. Багатство колгоспу дозволило електрифікувати все село в 1934 р., придбати три автомашини, побудувати млин, який працював на електроенергії.

В 1938 р. було побудовано новий клуб, магазин, розпочалося будівництво нової двоповерхової школи.

Та всі надбання були зруйновані війною, яку розпочали фашистські загарбники в 1941 р. У чорні дні війни на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 55 осіб, серед них були і малолітні діти. Шалена війна забрала життя 113 жителів села.

У січні 1944 р. настали радісні дні. Село було звільнено від окупантів і стало неприступною фортецею героїчних боїв за звільнення сусідніх населених пунктів, зайнятих оскаженілими фашистами.

Після закінчення війни до мирної праці приступило багато мешканців села, у т. ч. солдат, що повернулося з боїв, дівчат та юнаків, які були вивезені фашистами до Німеччини. Серед героїв 97 осіб було нагороджено орденами та медалями.

Сумлінною працею колгоспники скоро відбудували зруйноване господарство, і за це їх було нагороджено медаллю “За доблесну працю”.

Не стало в селі руїн та згарищ, нанесених війною. Село почало набирати культурного вигляду. З’явилися на колгоспному дворі великі будинки. Замість вигону, що заростав бур’янами, було закладено парк, який був посаджений у 1954 р. на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією. Нa основі рішень Пленумів ЦК “Про заходи по підвищенню сільського господарства” в 1959 р. було об’єднано два господарства – колгосп ім. Шевченка та колгосп “Червона Україна” села Марійка.

Колгосп став багатогалузевим господарством, яке мало зерно-буряковий і тваринницький напрями. Всього числилося за колгоспом 2892 га сільськогосподарських угідь, в тому числі землі в обробітку – 2148 га, під зерновими – 1384 га, під цукровими буряками – 500 га.

У 1990 р. колгоспи роз’єдналися. На сьогодні в селі прокладена дорога з твердим покриттям. На території Сабадаша є три магазини, двоповерхова школа, дитячий садок- ясла, фельдшерсько-акушерський пункт, швейна майстерня, приміщення контори колгоспу та сільської ради, Будинок культури, відділення зв’язку та Ощадбанку.

Уродженцями села є А.І. Пастушенко – кандидат економічних наук, А.М. Саранюк – кандидат медичних наук.

Поблизу села виявлено залишки поселення трипільської культури.

В.М. Янчук