Пугачівка — село, центр сільської ради. Розташоване за 12 км на південний захід від районного центру і за 5 км від залізничного полустанка Кривчунка.
Кількість населення — 1132 особи. Дворів — 591.
Пугачівка відома ще з першої половини ХVIII ст. Село засноване за поміщика Пугача, тому і має назву за його прізвищем. Пізніше селом управляли інші поміщики.
Після Жовтневої революції влада належала комнезамам, до якого входили: М. Рахуба, Л. Ніколаєв, І. Шеремета, Ю. Бойко, І. Сопінський. У новостворену сільську раду було обрано першого голову – Нестора Чаюна.
Великої шкоди і розрухи село зазнало під час розгулу бандитизму. То одна, то інша банда входила в село, вимагаючи харчів, фуражу, займаючись грабіжництвом і насильством.
У 1919 р. комісаром села призначили Федика Пана Захаровича. Його завданням було підтримувати порядок у селі, оберігати поміщицький маєток, відповідати за виконання продовольчої розверстки. Землю селянам почали ділити наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р.
У 1922 р. за рішенням комнезаму вона була вигнана з хати і в цій хаті було створено Народний дім (клуб). У 1925 р. утворено бурякове товариство, яке існувало до 1929 р.
У 1929 р. на землях, якими володів поміщик Яневський, був заснований радгосп “Пугачика”. А на землях якими володів поміщик Міщінський організовано колгосп “Комінтерн”. Першим директором радгоспу був Синблевський Іван.
Тяглова сила радгоспу складалася з трьох коней, кінного плуга і двох борін. Перший трактор і одну вантажну машину одержали
у 1929 р., в кінці року надійшло ще 2 трактори. Першим трактористом був М. Кашперський. Вже у 1933 р. на радгоспних полях працювало 9 тракторів. У 1933 р. утворено політвідділ, який очолив І. Шрам.
У Великій Вітчизняній війні брав участь 251 житель села, з них 146 загинуло в боротьбі з ворогом. Імена героїв навічно викарбувані на камені.
У центрі села стоїть пам’ятник Матері, яка схилилась у вічній зажурі. Невигойною раною залишилося на все життя спогади 167 односельців, які були насильно вивезені в рабство, троє з них загинуло в застінках гестапо.
За мужність і героїзм 196 воїнів-односельців відзначені орденами і медалями.
14 січня 1944 р. село було визволено від німців. У Пугачівці встановлено пам’ятник тим, хто поклав свою голову за визволення села від німецько-фашистських загарбників, та пам’ятник на честь перших трактористів.
Відразу після війни в приміщенні сільської ради була заснована бібліотека села. Бібліотека налічувала невелику кількість літератури, яку закупила сільська рада аж до централізації бібліотек 1978 року. Вже тоді почала надходити література за галузями, адже радгосп спеціалізувався на тваринництві. Книжковий фонд становив понад 6 тисяч книг. Передплачувались різні журнали, газети. Були створені дві пересувні книжкові пункти на фермах. Завідувала нею Коваль Устина Романівна аж до 1990 р.
У 1950 р. колгосп “Комінтерн” і радгосп “Пугачівка” об’єднались у радгосп “Пугачівка”, який понад 30 років очолював Снігур Яків Павлович. Понад 50 трудівників радгоспу нагороджено орденами і медалями за самовіддану працю.
Якщо колись у селі була церковноприходська школа з 3-х класів і був один учитель, то нині побудована двоповерхова школа, в якій викладають понад 20 вчителів.
У селі є фельдшерсько-акушерський пункт, новий Будинок культури, адміністративний будинок, дитячий садок, стадіон, працюють відділення зв’язку, магазини.
У селі проживають 6 воїнів-афганців, троє з них відзначені бойовими нагородами.
А також іще були три тваринницьких комплекси із безліччю будівель для утримання худоби та підсобних приміщень, лікарня у якій поправляли своє здоров’я не лише жителі Пугачівки, а і навколишніх сіл, і ще безліч виробничих об’єктів, які мали б бути належати на долю “майнових паїв” трудівників села та які “безслідно канули в лєта” у бурні 2000-ні
Пугачівка із розвиненого села, що вражало своїси масштабами виробництва та розвитком перетворилось лише у примару, практично мертву місцину. Від ферм і тваринницьких комплексів залишились тільки фундаменти, ” новий Будинок культури” давно перестав виконувати свої функції, пішли тріщини в кулак завширшки, опалення давно немає, давно там не лунають концерти та виступи, все завмерло. Хіба що випускні вечори хоч якось пробуджують сонних жителів і змушують вийти із своїх нірок-будинків. Але й випускників з кожним роком все менше.
Колись галаслива, велика школа, дітей в якій було просто тьма, тепер лише вражає своїми розмірами, як для села, але в навчається там лише 80-90 учнів.
І так практично в усьому.
І от як таку руїну, що перебуває в комі ( добре відображає загальний стан країни), витягнути з прірви і поставити на ноги?!