Село Тетерівка

Тетерівка — село, центр сільської ради, розташоване за 10 км від районного центру та залізничної станції Жашків, за 12 км від автотраси Київ — Одеса.

Кількість населення станом на 01.01.2008 р. — 1370 осіб. Кількість дворів — 627, з них у 87 — проживають не постійно.

Село відоме з XVII ст.

Розташовані Тетерівка і Багва у мальовничій низовинній місцевості з родючими чорноземними ґрунтами. Різні легенди ходять про їх виникнення. Одні говорять, що Багва походить від назви річки Бaгвa, яка відділяє її від Тетерівки, інші – від трясовини (багно). Тетерівка – від першого поселенця Тетери чи від того, що в лісовій місцевості, в якій росло багато терену, водилося багато птиці (тетерів).

Через села проходив головний тракт з Києва на південь, яким чумаки колись у Крим по сіль їздили, та козацький шлях з Уманьщини на Полтавщину. Десь у ХVI-ХVII ст. це був південний край українських земель, куди здійснювали набіги кримські татари і турки. Тут була система сигнальних вишок, які сповіщали про наближення небезпеки.

Ще з кінця ХIII ст., коли східно-руські землі знемагали під татаро-монгольським ігом, західні землі, в тому числі і ця місцевість, підпали під владу литовських князів. Наприкінці ХIV ст. після унії Польщі і Литви, ці українські землі почали підпадати під владу польських феодалів.

Про села Тетерівку та Багву знаходимо такі відомості в “Сказании о населенных местностях Киевской губернии” Л. Похилевича:

“Село в 6 верстах на схід від містечка Жашкова при струнку Тетерці або Багві, що віддаляє це село від села Багви.

Жителів обох статей — православних — 566, євреїв — 18.

Найменування отримано від гетьмана Тетері, який володів колись цими місцями. Церква дерев’яна в ім’я Архістратига Михайла, побудована 1768 р. До її приходу відноситься с. Багва, яке на сьогодні є маєтоком з 1067 десятинами землі, що належить Михайлу Покршивецькому. Жителів обох статей: православних — 684, римських католиків — 58”.

У районі Багви і Тетерівки відбувалися важливі події часів визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. У січні 1655 р. в районі села відбувся запеклий бій між українськими і російськими військами – з одного боку та ордами польсько-татарських загарбників – з другого. Уклавши союз з татарами, польська шляхта на початку 1665 p. знову напала на Україну. Зруйнувавши чимало населених пунктів, польсько-татарські війська 10 січня підступили до Умані і обложили місто. Захистом міста керував сподвижник Богдана Хмельницького талановитий полководець Іван Богун. До оборонців з Білої Церкви поспішали російські війська на чолі з воєводою Василем Борисовичем Шереметьєвим і українські козаки, очолювані Богданом Хмельницьким. Дізнавшись про це, польське військо зняло облогу Умані та пішло назустріч українським і російським полкам, які надвечір 19 січня, минувши Багву і Тетерівку, підходили до Охматова. Того ж вечора наблизились сюди і польські війська. Польська кіннота ударила на один із фронтів українсько-російського табору. Їм вдалося розірвати ряди возів, відбити кілька гармат. Але на допомогу вчасно встиг Іван Богун, який з військом йшов слідом за польськими загонами. У розпал бою він несподівано вдарив ворога з тилу і викликав паніку серед польських полків.

Відбивши ворога, російські та українські війська стали табором між Жашковом і Охматовом біля річки Багва. Хмельницький і Шереметьєв вишикували своє військо чотирикутником, оточили його з усіх сторін валами зі снігу і зв’язаними ланцюгами саньми.

У лютий мороз, не маючи води і палива для багаття, російські та українські війська два дні вели бої у цій своєрідній фортеці з поляками і татарами. У рукопашному бою кoзaки відбивалися від наступаючих ворогів голоблями, з трупів утворювали шанці. На третій день (22 січня) табір вирушив вперед на Охматів, пробиваючись крізь кільце польсько- татарських військ. Ворожа кіннота зробила кілька спроб розбити ряди саней, але успіху не мала. Українсько-російські війська не тільки пробилися до Охматова, а й примусили окупантів відступити і протягом двох днів переслідували їх.

На полях біля сіл Багви, Тетерівки, Охматова з обох сторін полягло 15 тисяч чоловік. У лютому 1655 р. про цю битву Богдан Хмельницький написав донесення московському патріарху Никону.

Місце цього кривавого бою було згодом названо Дрижиполем, а сама битва – Дрижипільською. У ній проявилися незвичайний талант Хмельницького і непорушна братерська єдність українських і російських воїнів, які пліч-о-пліч у жорстокому бою перемогли сильного ворога.

Тут у нього було півтори-дві тисячі гектарів землі. Перед революцією пан Невінський продав 500 га пану Яневському. А 300 десятин гірших земель були мужицькими, тобто це були землі, які одержали селяни після скасування кріпосного права до революції. На Багві школи не існувало, крамнички були приватними. Власником однієї крамнички був єврей Шмілик.

Найзаможнішим з куркулів був Стельмах Денис, який мав 41 десятину землі, та Горбатюк Мина – 21 десятину. Дванадцять селян мали по 7 десятин, решта – від 3 до 0,5 десятини або наймитували. Два брати Топчії – Василь і Никифор – придбали близько 300 десятин землі. Василь займався сільським господарством і незабаром всю землю прибрав до своїх рук, а Никифор збудував чотириповерховий млин. Це був справжній млин-фабрика, який займав друге місце на Україні.

Тетерівка панською не була. Землі, які розкинулися навколо села, були казенними.

Селяни за оренду землі платили у казну податок, але орендували землю не безпосередньо в казни, а в посесорів, які значний процент грошей привласнювали собі.

У роки Столипінської реформи ці землі були продані заможнішим селянам по 6-10 десятин на виплат, у результаті чого утворилися відруби і хутори.

Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію дійшла в кінці лютого.

Перемога Жовтневої революції і особливо Декрет про землю дійшли до Багви й Тетерівки десь на початку 1918 р. чи в кінці 1917 р. Тоді ж було створено комітет з 12 осіб з реквізиції поміщицького майна та роздачі його селянам. До складу цього комітету входили Савчук Микола Антонович, Захарчук Федір (учасник повстання на броненосці “Потьомкін”), Черняхівський Йосип Федорович, Слободяник Сидір, Слободяник Петро, Грабанчук Микола Гаврилович та інші. Поряд з цим було створено комітет незаможних селян. Їхнім завданням стало об’єднання селянської бідноти для боротьби з куркульством і допомога Червоній Армії. Це була опора радянської влади на селі. Головою першого комітету незаможних селян був Стельмах Степан.

У січні 1919 р. в село заїхав загін денікінців.

У 1920 р. в село прибув каральний загін Мазепи. У 1921 р., відступаючи під натиском банди Зеленого, селом проходив загін Змієвського. Цей загін нападав на панські маєтки, палив їх, а добро роздавав селянам, розстрілював найбагатших куркулів та знищував куркульські банди.

14 травня 1918 р. в Багву і Тетерівку приїхав каральний загін і взвод німецької кавалерії. Командував цим загоном Довгановський, який по-звірячому розправлявся із селянами.

У середині червня 1918 р. на Танівці зібралися куркулі і пани на раду, як повертати втрачене майно і землю. А 18 червня 1918 р. партизанський загін під командуванням Гребенка і комісара Мозульова розорив каральний загін у м. Жашкові та розігнав пансько-куркульську зграю.

Першим головою Ради був Черепінський Макар, а з 1921 р. – Савчук Микола. Секретарем сільської ради був Паславський. Одночасно було створено комітет незаможних селян, головою якого був Сухомос Євдоким. У 1924-1925 рр. сільські ради Багви і Тетерів були об’єднані. Головою об’єднаною сільської ради було обрано Савчука Миколу, якого змінив Слободяник Артем. У 1928 р. сільські ради були роз’єднані та існували самостійно аж до 1954 р.

У 1954 р. відбулося знову укрупнення сільських рад. Головою укрупненої сільської ради було обрано Ваганова Леоніда Олександровича. У 1959 р. його змінив Слободяник Іван Петрович, який до того був секретарем, а секретарем став Грабанчук Павло Миколайович.

Під час Великої Вітчизняної війни 500 жителів села зі зброєю в руках боронили Батьківщину, з них 176 полягло смертю хоробрих, 388 відзначено урядовими нагородами.

За мужність і відвагу, виявлену 1943 р. при обороні висот біля с. Єльтингена на Таманському півострові, майору О.К. Клинківському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1955 р. в селі встановлено обеліск Слави воїнам, що загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.

У повоєнні роки місцевим господарством тривалий час керував І.Р. Волинець – Герой Соціалістичної Праці.

На території села розміщені: загальноосвітня школа I-III ступенів, бібліотека, Будинок культури на 240 місць, ФАП, дитячий садок, відділення поштового зв’язку, АТС на 100 абонентів, один магазин РАЙПО, 4 приватних магазини, хлібопекарня, комора насіннєва, вальцевий млин, зернотік ЗАВ-20, ЗАВ-40, КДУ, олійня, РТФ, філія ВОБ, кафе комбінату громадського харчування, автопарк, 2 тракторні парки, центральна садиба СТОВ “Петрівка”, за яким закріплено 956 га сільськогосподарських угідь. У господарстві вирощують зернові та технічні культури.

Спільнота села в контакті: http://vkontakte.ru/club3659697