У селі Соколівка відкрили пам’ятник воїнам Армії УНР
29 липня у селі Соколівка Жашківського району відбулось урочисте освячення пам’ятного знаку воїнам Армії УНР.
Ідея вшанування українських вояків належить благодійній ініціативі «Героїка». Ще в травні 2012 року вона звернулась до сільської ради з проханням назвати одну з вулиць чи майданів Соколівки ім’ям генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського, який народився у цьому селі.
Депутати підтримали пропозицію «Героїки» і ухвалили рішення присвоїти ім’я видатного військового діяча центральній площі села. Також рішенням сільради було передбачено спорудження відповідного пам’ятного знаку на площі ім. Гаврила Базильського. Будівництво тривало близько трьох тижнів та було здійснено на кошти жертводавців.
У кожному містечку чи селі є свої герої Армії УНР. Для цих людей незалежність не була порожнім звуком. Свого часу вони добровільно взяли до рук зброю і ризикували власним життям, життям близьких та рідних для того, щоб ми могли стояти під рідними прапорами. Вони так чинили, щоб ми були господарями на своїй землі, – зазначив майстер благодійної ініціативи «Героїка» Олег Собченко.
Пам’ятник відтворює форму ордену «Хрест Симона Петлюри» – найвпізнаванішої військової нагороди Армії УНР. На відкритті монументу були присутні селяни, гості з Києва та сільський голова Соколівки пан Микола Суровський, який особисто допомогав «Героїці» в реалізації проекту. Урочисте освячення пам’ятного знаку здійснив ієрей Української Православної Церкви Київського Патріархату Віталій Большак.
Історична довідка
Гаврило Базильський походив з селян с. Соколівка Київської губернії.
30 вересня 1900 року вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 175-го піхотного Батуринського полку.
1902 р. був зарахований до Чугуївського піхотного юнкерського училища, з якого вийшов званні підпоручика.
Згодом у 1911 р. був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку.
З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, протягом 7 місяців командував ротою.
З 12 березня 1917 р. – в.о. командира 258-го піхотного Кишинівського полку. 16 червня 1917 року дістав звання полковника.
За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою.
У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії.
В кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту.
До червня 1918 року – в.о. начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави.
З 10 липня 1918 року – командир 42-го пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З грудня 1918 року – начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.
З 11 червня 1919 року – начальник 8-ї Запорізької дивізії.
У грудні 1919 року був інтернований поляками.
У травні-липні 1920 року – командувач Запасових військ Армії УНР. Згодом стає начальником 1-шої Кулеметної дивізії.
З 5 жовтня 1920 року – генерал-хорунжий.
З 12 жовтня 1920 року – начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).
