Як не лютував слідчий, якими б кричущими фактами не був наповнений обвинувальний висновок, військовий трибунал на клопотання громади змушений був констатувати, що Дорофій Бондаренко, вибраний старостою села Сорокотяга Жашківського району, за свідоме ухиляння від виконання розпоряджень влади тричі заарештовувався на сім днів і утримувався в карцері. В період своєї діяльності допомагав населенню, зокрема солдаткам і багатодітним, продуктами харчування, переховував командирів Червоної армії, видавав позитивні характеристики на заарештованих, і на цих підставах їх звільняли, всіляко допомагав військовополоненим. Був пов’язаний з партизанами. І, в результаті, військовий трибунал змушений був 2 вересня 1944 року кримінальну справу припинити, а Дорофія Семеновича з-під варти звільнити!

Джерело: “Прес-Центр“

Джерело: “Прес-Центр“

Свою творчу діяльність Віктор Павлович розпочав на кіностудії ім. О. Довженка в 1975 році, пройшовши шлях від художника-фотографа з реклами до кінооператора-постановника художніх фільмів вищої категорії.

За цей час він узяв участь у створенні понад 50 фільмів, у тім числі художніх, документальних і телесеріалів. Також знімав музичні кліпи та рекламні ролики на вітчизняних та зарубіжних студіях. Працював асистентом кінооператора, другим оператором, оператором-постановником. Весь цей час невтомному творцю допомагали три найважливіші речі – кінокамера, творче натхнення і професіоналізм…
Серед фільмів, у створенні яких Віктор Лисак брав участь, є фільми, відзначені різними нагородами в різних країнах. Найбільше нагород отримала кінострічка “Стомлені сонцем” – премію “Оскар”, Великий приз журі Каннського кінофестивалю, Державну премію Росії, гран-прі “Янтарна пантера”. Художній фільм “Женці” отримав приз Всесоюзного кінофестивалю та Державну премію ім. Т.Г. Шевченка. Фільм “Високий перевал” – приз Всесоюзного кінофестивалю, “Урга” – “Золотий Лев” Венеціанського кінофестивалю, Державну премію Росії, премію “Ніка”, номінації на премії “Золотий глобус” і “Оскар”.
За час роботи на різних кіностудіях жашківчанину довелось співпрацювати з багатьма українськими та зарубіжними режисерами, серед яких – Микита Михалков, Стівен Спілберг, Амос Гітай та багато інших. Співпрацював і з черкаським кінорежисером Юрієм Іллєнком, життя якого нещодавно обірвалося через хворобу…
Безперечно, одна з найбільших, найвагоміших робіт Віктора Лисака – фільм “Стомлені сонцем”. У ексклюзивному інтерв’ю “Прес-Центру” він поділився спогадами про те, як проходили зйомки:
– Коротко розповісти про зйомки фільму “Стомлені сонцем” неможливо, бо, як писали критики – “…це міцне, ідеально зняте і зігране кіно, яке можна дивитись і переосмислювати багато разів”. Одне можу сказати, що працювати над ним було надто складно і в технічному, і в творчому плані. Якщо пам’ятаєте, дія фільму розгортається одного спекотного дня літа 1936 року, а зйомки проходили протягом червня–жовтня включно, та ще й у Підмосков’ї та Нижньому Новгороді. Спочатку було жарко та стояла пшениця в полі, потім – пожовкло листя та опало з дерев. Навіть сніг уже пішов, а ми все ще знімали цей спекотний день літа! Отаке воно – кіновиробництво. Але, на думку критиків та спеціалістів, нам це добре вдалося.

У зйомках другої частини фільму – “Стомлені сонцем. Предстояння” пан Віктор участі не брав, та за браком часу поки що навіть не переглянув – тому оцінити фільм та роботу творчої групи не зміг.
Однак цікаво, що, на думку критиків, нова частина фільму Михалкова виявилась найбільшим обманом в історії вітчизняного кінематографа. “У фільмі багато театру, це виражається в достатку примітивних пропагандистських прийомів, що агітують то за батьківщину, то за православ’я, у навмисних агресивних перекручуваннях історичної правди, у позбавлених усякої логіки вимучених сюжетних ходах, у приблизності відносин і характерів”, – пишуть кінокритики.

Зараз Віктор Лисак знімає телефільми та телесеріали в Росії і в Україні. З останніх його робіт – серіали “Зачароване кохання” та “1941″, кінострічка “Хлібний день”. А невдовзі світ побачить відзнятий ним телесеріал під робочою назвою “Сорок п’ятий”, зйомки якого проходять під Києвом.

Джерело: “Прес-Центр“

У інтерв’ю російським газетярам Харчевський повідомив цікаві деталі своєї біографії: вперше в житті майбутній генерал російської авіації здійнявся у небо на “кукурудзянику” – невеличкому АН-2, який приніс його з аеродрома у Жашкові на аеродром у Черкасах – в гості до родичів. Враження настільки сподобалися хлопчакові, що він вирішив стати пілотом. Нині, коли він вже генерал і показує фігури вищого пілотажу над Спаською вежею московського Кремля, аеродроми у рідних Жашкові й Черкасах повільно заростають бур’янами.

Джерело: “Прес-Центр”

Джерело: “Прес-Центр”

Саме він сяде за штурвал одного з найновіших російських літаків, Су-34, і очолить повітряну частину ювілейного параду Перемоги.
Про цього генерал-майора “Прес-Центр” вже писав декілька років тому. Російські ЗМІ прозвали жашківчанина “особистим пілотом Путіна”, після того як 2000 року він у кабіні винищувача “покатав” над Чечнею тодішнього президента Російської Федерації. Генерал Харчевський відомий ще й тим, що є начальником знаменитої пілотажної групи “Соколи Росії”, здатної вести повітряні бої на максимально малій висоті. До того ж, керує Центром бойового застосування і перенавчання льотного складу у Липецьку – там, де свого часу була спільна льотна школа ВПС СРСР і “Люфтваффе” Німеччини. Старожили досі люблять розповідати, як тут у 20-х роках минулого століття навчався сам “нацист номер два” Герман Геринг, через що за весь час війни на Липецьк не було скинуто жодної німецької бомби.

Генерал Харчевський має звання заслуженого військового льотчика РФ, нагороджений іменною зброєю і багатьма орденами й медалями СРСР, Росії і Франції. Вже брав участь у військових парадах до Дня Перемоги 1995 та 2008 років, особисто пілотуючи бойові машини. Для жашківчанина участь у параді щоразу стає подвійним святом, адже вся сіль у тому, що у Олександра Харчевського і день народження саме 9 травня. Тому, керуючи бойовою машиною у небі Москви, він, очевидно, згадуватиме рідний Жашків, де мати працювала медиком, а батько – директором райпромкомбінату. 9 травня, у день 65-ої річниці Перемоги, наш генерал святкуватиме ще й особисту річницю – йому виповниться рівно 60 років.

Джерело: “Прес-Центр”

– Чи сподобались Вам Черкаси? На що звернули увагу?
– У Черкасах я не вперше. Вже був тут з виставою “Допомогти так легко, або Звідки беруться діти”. Це було років з п’ять тому. Тож черкаський драмтеатр впізнав відразу, – посміхається Сергій. – Взагалі в Черкасах у мене є багато друзів. Коли я приїхав до міста вперше, мене розчарувала велика кількість російськомовних жителів та вивісок. Цього ж разу такого не було – це дуже круто. Адже серце України на Черкащині. Тому місто повинно скупчити у собі всі родзинки нашої країни.

– У скетч-шоу “Файна Юкрайна” Ви граєте доволі колоритного персонажа Антона із Жашкова, що на Черкащині. Чому саме Жашків?
– За легендою Жашків обрали тому, що в мене там була “баба” і я її дуже любив. я Насправді ж ми розселили всіх героїв шоу в різних куточках України. Марічка з Антоном – середньостатистична українська пара із якогось невеличкого райцентру. Оцінивши, що “по говору” вони найбільше підходять до центральної частини країни, ми взяли карту і почали шукати. На Жашків натрапили випадково. Але я радий, що людей так “зачепило” це місто, – розповідає Сергій Притула. – Жашківчани нас із Андрієм Молочним сприйняли як “своїх”. Іноді йдеш по Києву, підходить якийсь хлопчина, хапає за руку і каже: “Привіт. Я Коля. Я із Жашкова”. До речі, Марічка і Антон – одні з моїх улюблених персонажів. Переймаюсь я тільки за одне – сподіваюсь, я не зруйнував у реальному Жашкові комусь бізнес з продажу курей-гриль.

– Ви багато працюєте, генеруєте безліч цікавих ідей. Хто надихає Вас на творчість?
– Музою є моє життя. Я дуже радію з того, що можу заробляти на життя тим, що мені самому дуже до вподоби, – розповідає “Прес-Центру” Сергій Притула. – Хоча маю маленький секрет – позитив беру від свого оточення. Я прокидаюсь поряд з коханою дружиною, біля колиски зі здоровим півторарічним “мужичком” Дмитром Сергійовичем. Йду на роботу – і знаю, що там я потрібний, а ввечері мене знову чекають рідні.

Побажання черкащанам від Сергія Притули: “Сплачуйте податки, ходіть до церкви, слухайте маму з татом і доброго вам здоров’я!”

Джерело: “Прес-Центр”

Редактор районної газети “Жашківщина” Катерина Радзівіл отримала звання заслуженого журналіста України “за вагомий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, активну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Міжнародного дня прав жінок та миру”, сказано в офіційному указі Президента.

До Катерини Радзівіл, в часи президентства Віктора Ющенка, звання заслуженого журналіста отримали ще троє редакторів районок — Людмила Батура з Чигирина, Людмила Моренко з Корсуня-Шевченківського і Анатолій Вікторук зі Шполи. Так само в часи попереднього президента заслуженими журналістами стали редактор “Молоді Черкащини” Юлія Сакун, гендиректор ОДТРК “Рось” Михайло Калініченко та редактор “Нової Доби” Сергій Томіленко.

Джерело: “Прес-Центр”

А останньому вона дісталася 1969 року – спеціально для нього у Саратові місцеві умільці виготовили гармошку “з бубенцами”. На ній можна грати лише мажорні мелодії. Цьому інструментові немає аналогів у світі.

Квитки на концерт коштували рекордну суму – 4 тис. грн. Гроші підуть на підтримку найобдарованіших юних музикантів України.

Джерело: “Прес-Центр”

Цього дня Омелян Никонович одержав десятки вітальних телеграм з різних куточків України і близького зарубіжжя. Особливо порадували ветерана Комуністичної партії з 40-річним стажем добрі слова на його адресу товаришів і соратників, які побажали йому і в 70 залишатися “отим Парубком, якого досі пам’ятають і люблять на Черкащині”. 21 січня разом із чоловіком приймала подарунки і вітання і його дружина Марія – її день народження також припадає на цей день.

Джерело: “Прес-Центр”