Тихий Хутір – село, центр сільської ради. Розміщене за 11 км від районного центру та залізничної станції Жашків.

Час заснування села невідомий. За переказами старожилів села відомо, що три брати Тихін, Юрко і Олександр десь у XVI ст. втекли від переслідування польських панів

і поселилися у лісовій місцевості. Ці поселення стали основою сусідніх сіл Юрківка,

Олександрівка і Тихий Хутір.

Перші письмові згадки про село Тихий Хутір датуються другою половиною XIX ст.

Після селянської реформи 1861 року бідне селянство жило за рахунок праці на землях поміщиків, заможних селян, куркулів та заробітків на цукровому заводі, який побудував поміщик Миковський неподалік села. Через розгульне життя, поміщик програв у карти цукровий завод і землю графу Потоцькому.

За нових господарів виробництво цукру занепало і завод частково перевезли у Жашків.

У роки громадянської війни влада часто змінювалась. Активно боролися за встановлення радянської влади на селі – Кракало Федір, Костюк Гриць, Кракало Іван, Левчук Степан, Рудь Мусій, Миколенко Федір,

Семенюк Яків, Макарчук Тодось, Писарук Федот, Костюк Роман і Семенюк Нечипир. Серед учасників громадянської війни особливо відзначився Циблюк Данило Семенович, що діяв у Тихому Хуторі та Жашкові і загинув від рук бандитів. Одним з командирів Таращанського полку був житель села З.М. Миколенко.

У селі Тихий Хутір колгосп “Незаможник” було засновано у 1929 р., перейменовано

на “Заможне життя” у 1933 р. Першими

організаторами колгоспного господарства були: Семенюк Яків, Семенюк Ничипір, Пискун Павло, Поліщук Павло. Жителі шанують Ф.К. Пискуна, який очолював колгосп та активно боровся за перебудову села.

Першими трактористами були: Ф.Г. Семенчук, А.К. Медведчук та І.Ф Лановенко.

300 жителів села брали участь у боротьбі

з німецько-фашистськими окупантами, з них 146 чоловік загинуло в запеклих боях,

186 – нагороджено орденами і медалями.

У січні 1944 року село звільнили від німецько-фашистських окупантів. У 1950 р. воїнам-

односельчанам, що полягли на фронтах війни встановили пам’ятник “Загиблим воїнам”, пізніше – обеліск “Слави”.

У 1958 р. село було радіофіковано,

у 1961 р. господарські об’єкти і більшість хат колгоспників підключено до державної електромережі. В 1963 р. колгосп перейменовано в КСП ім. Котовського.

Нині в селі діє: сільська рада, відділення зв’язку, філія ощадного банку, магазин, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, школа.

І.І. Цибульська