Село Бузівка

Бузівка — село, центр сільської ради, розкинулось на лівому березі р.Гірський Тікич, за 18 км від райцентру Жашків, який знаходиться у центрі України на одній з найбільших магістралей, що перетинає країну з півночі на південь, засноване в 1644 році.

Станом на 1 січня 2008 р. в селі проживало 2200 осіб. Житловий фонд становить 938 індивідуальних будинків. Загальна площа села – 4500 га.

Перші відомості припадають на 1644 рік.

У щоденнику поляка Освєнціма є запис про те, що “від Зубрихи до Бозовки пів великої української милі”. У 1647 р. село на географічних картах Г. де Боплана позначене під назвою Бозовка. В “Історії України” І. Крип’яковича Бузівка згадується у 1648 р. як сотенне містечко Уманського полку.

Про походження назви села є різні версії. Вони пов’язані з квітами бузку, лелеками-бузками та навіть антським царем Бозом чи Вузом, який, ймовірно, заснував місто Буз, що було знищено монголо-татарами.

Через село неодноразово проїздили російські імператори Олександр І та Олександр II. Царські кортежі були вельми пишними. Це справило незабутнє враження на бузівчан і вони побудували пам’ятник Олександру II за свої кошти і за своїм проектом. Це був унікальний випадок. Коли пам’ятник освятили священики, то з-під пам’ятника виступила вода і побігла сходами донизу. Це стало своєрідним чудом. Люди набирали воду, вважаючи її чудодійною.

На жаль пам’ятник було знищено в роки лихоліть.

“Чудеса” для Бузівки не закінчилися.
У 1901 р. село сколихнув такий землетрус, що розрушив кам’яну церкву, ставши провісником (як кажуть старі люди) майбутніх випробувань.

У 1921 р. біля села в бою з махновцями загинув комдив 14-ї дивізії О. Пархоменко разом зі своїм штабом. На місці загибелі встановлено пам’ятний знак.

У 30-х роках було в основному ліквідовано неписьменність, у політгуртку навчалося близько 50 колгоспників. У 1935 р. в селі відкрито середню школу, створено машинно-тракторну станцію.

У боях із фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни брало участь 479 жителів села, 117 отримали нагороди, 171 воїн не повернувся з фронту, їхні імена викарбувані на обеліску Слави.

У січні 1944 р. воїни Першого Українського фронту з боями визволили Бузівку з фашистської неволі. Десятки розстріляних, сотні вигнаних у Німеччину, пограбовані повністю колгоспники, МГС, спалені оселі — таким село було на час визволення. Збитків на 500 тис. тисяч карбованців залишили селу окупанти.

У 1945 р. колгоспники села Бузівки мали всього 18 коней і пару волів. З великими зусиллями довелося відновлювати колгоспникам посівну площу, створювати тваринницькі ферми.

Пам’ятний знак встановлено на місці перебування штабу 1-ї Чехословацької бригади під керівництвом Людвіга Свободи, яка брала участь у визволенні села.

За освоєння цілинних земель Стецюку Анатолію Федоровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він має 27 урядових нагород.

На території населеного пункту функціонують: загальноосвітня школа, дитячий садок, медамбулаторія, сільгосппідприємство “Канюківське”, ПСП “Агропродукти – Вільд Україна”, рибгосп “Гірський Тікич”, ВАТ САТП-2306, МТС, “Агро сервіс”, газозаправна станція, 9 закладів торгівлі та громадського харчування, Будинок культури, бібліотека, православна церква, церква християн-бабтистів, пекарня, перукарня.

У Будинку культури працює філіал Жашківської музичної школи, духовий оркестр, який у 2003 р. визнано народним, сільський хор, який у 2005 р. став народним аматорським колективом.

Село повністю газифіковано, замінено стару електромережу на нову, телефонний зв’язок підключено до 450 жилих будинків.

Інформація взята з порталу who-is-who.com.ua